Індійська цивілізація розвивається вже більше 4500 років. Ці тисячоліття були наповнені боротьбою, підйомами і спадами, що виявлялося в піднесенні і загибелі династій, в розповсюдженні, процвітанні і згасанні релігійних учень; складалися все нові і нові школи у філософії, архітектурі, творенні, музиці і танцювальному мистецтві.

Освіта. На початок 1990-х років в країні налічувалися 154 млн. учнів. Число викладачів початкової, середньої і вищої школи складає ок. 3,5 млн. чоловік.

Навчання в школі безкоштовне і обов’язкове для дітей молодше 15 років. З 1983 система освіти придбала наступну структуру: початкова і неповна середня школа (програма навчання розрахована на 10 років). Для надходження у вищий учбовий заклад необхідно закінчити 12-річну повну середню школу. Три роки потрібні для отримання першого університетського ступеня. Початкове навчання в кожному штаті ведеться на прийнятій там офіційній мові, а університетська і вища технічна освіта – переважно англійською мовою. Для середньої школи характерна лінгвістична різноманітність, хоча прийнята тримовна формула: рідна мова – основною, хінді або англійський – другою і ще одна з мов Індії – третій.

В кінці 1990-х років в Індії діяли 226 університетів, що складаються з 4,7 тис. коледжів з викладанням природних і гуманітарних наук, 1,9 тис. педагогічних, 185 інженерно-технічних і 359 медичних коледжів. Серед університетів з яскраво вираженою специфікою Вісва Бхараті; Індіра Калу Сангитх в Хайрагархе, де знайомлять виключно з індійською музикою; Рабіндра Бхараті в Калькутті, який орієнтований на навчання мові бенгалі і тагороведенію; жіночий університет в Бомбеї. Найбільші університети Індії: Калькутський (150 тис. студентів), Бомбейський (Мумбайській, 150 тис.), Раджастханській (150 тис.), Делійський (130 тис.), Університет імені М.К.Ганди (150 тис.). Всього в університетах країни навчається більше 6,5 млн. студентів, що складає 5-6% молоді у віці 17-23 років.

Наука

У країні склалася розгалужена система державних науково-дослідних установ, мережу яких доповнюють численні приватні дослідницькі інститути і лабораторії. Напрями їх діяльності вельми різноманітні і включають як традиційні науки – медицину, агрономію, ветеринарію, метеорологію та інші, так і сучасні – атомну енергетику, вивчення космосу, електроніку.

Архітектура

Індійська архітектура є однією з областей, у якій найяскравіше представлене розмаїтість індійської культури. Більша частина архітектурних пам’ятників Індії, включаючи такі монументи як Тадж-Махал й інші приклади монгольської і південно-індійської архітектури, являють собою змішання древніх і різнорідних місцевих традицій різних регіонів Індії й зарубіжжя.

Іслам почав проникати в Індію з VІІІ століття; у 1398 році в країну прийшли армії Тамерлана. Його нащадок Бабур у 1526 році завоював практично всю Індію та заснував Імперію Великих Моголів. Вона проіснувала до 1857 року.

Завойовники намагалися пристосувати залишки зруйнованої архітектури для власного мистецтва та будівництва. Так фрагменти будівель, перш за все колони, стовпи, скульптурні прикраси були перенесені до нових мусульманських споруд.

У ХІІ — ХІІІ ст. в Індії з’явилися основні типи культових споруд мусульман, у першу чергу мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. В основних типах архітектурних споруд раньоісламського періоду простежуються ісламські традиції, але в деталях культових будівель також видно вплив індійської архітектури. Колони, деталі архітектурних прикрас із великою кількістю рослинного орнаменту запозичені з буддійських та індуїстських будівель. Також характерною рисою архітектури ранньоісламського періоду є вписаність у навколишнє середовище.

Література

Найбільш ранні твори індійської літератури протягом багатьох століть передавалися усно й тільки пізніше були записані. До них відноситься санскритська література — Веди, епоси «Махабхарата» і «Рамаяна», драма «Абхиг’яна-шакунталам» і класична санскритська поезія махакав’я — і тамільська література сангам.

Індійські літературні традиції сходять до великих священних текстів індусів. Серед них Рігведа (ок. 1300-1100 до н.е.); Махабхарата, створена через декілька сторіч; Упанішади (ок. 500 до н.е.) і Рамаяна, що з’явилася пізніше за інших. Інші класичні твори відображають багатообразну тематику, включаючи мистецтво дипломатії, обов’язки правителів і граматичні навики. В цілому художня література не була обмежена наперед наказаними сюжетами або формами і охоплювала всі сторони життя.

Першим загальновизнаним індійським літератором став драматург Бхаса (ок. 2-3 в. н.е.). Серед інших драматургів далекого минулого – напівлегендарний цар Шудрака (ок. 3 в.) і Калідаса (ок. 4 в.), який був також найбільшим поетом, що писав на санскриті.

Більше 1500 років відокремлюють золотий період індійської літератури від наших днів. За цей час відбулося розповсюдження буддизму і джайнізму, потім індуїзму, було встановлено британське правління. В кінці 19 в. почалося культурне відродження, що охопило перш за все Бенгалію. Нову художню літературу стали створювати англійською мовою. Серед письменників цього періоду – Майкл Модхушудон Дотто (1824-1873), Говін Чандра Датт (1828-1884), його дочка Тору Датт (1856-1877) і Манмохан Гхош (1867-1924). З авторів, що писали на бенгалі, особливу популярність придбали Банкима Чандра Чаттерджі (1838-1894), Гиріш Чандра Гхош (1844-1912) і Амрітсал Басу (1853-1929). Видні автори, Бенгалії, що творили за межами, – письменник Харішчандра Бхаратенду (1850-1885), що писав на хінді, поет Дагх Дехльові (1831-1905), що творив на урду, письменник Харі Нараян Апте (1864-1919), що створював свої твори на маратхі, прозаїка Чанду Менон (1847-1899), що писав на мові малаялам, і поет з Керали Кодунгаллур Кунджікуттан Тхампуран (1864-1913).

Класичні традиції і нові художні віяння знайшли вираз в творчості лауреата Нобелівської премії 1913 Рабіндраната Тагора (1861-1941) – романіста, драматурга, художника, музиканта.

В 1930-і роки література країни випробувала дію ідей Махатми (Мохандаса Карамчанда) Ганді (1869-1948) – політичного і духовного лідера, погляди якого відбилися на складі мислення індійців у всіх сферах життя. Серед тих письменників, в творах яких особливо відчутно його вплив, були хиндіязичниє поети Майтхилішаран Гупта (1886-1964) і Сумітранандан Пант (1900-1977) і прозаїки Прем Чанд і Джайнендра Кумар (р. 1905), маратхській письменник Бхаргаврам Віттхал Вареркар (псевдонім Мама, 1883-1964) і малаяльській поет Нараяна Менон Валлатхол (1878-1958).

З 1965 в Індії щорічно присуджується літературна премія Джнан Пітх. У числі її лауреатів, зокрема, П.В.Акиландам, Ашапурна Деві, Кота Шиварама Карант, Агьея (справжнє ім’я Саччидананд Хирананд Ватсьяян) і Бірендра Кумар Бхаттачарія.

З поетів другої половини 20 в. відомий С.Х.Ватсьяян, що пориває з традиційною епічною стилістикою своїх попередників. Серед прозаїків найбільш відомий Джайнендра Кумар, знаменитий роман якого Відставка перекладений англійською мовою. Один з найширших читаних сучасних індійських літераторів – Тхаказі Шивасанкара Піллаї, що пише на мові малаялам; його роман Кеммін був виданий на більшому числі мов, чим будь-яке інше з індійських художніх творів.

Музика

Індійська музика є однією з найдавніших і самобутніших музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов’язаний з найдавнішими літературними пам’ятниками — Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту.

Класична індійська музика відрізняється самобутньою системою ладів, які називаються рагами, що не стільки розглядаються як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв’язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше за півтон (до 25 ступенів).

Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Незважаючи на це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. В постмодерну епоху індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.

Танець

В індуїзмі, танці завжди відігравали важливу роль в побуті, часто танець представляв собою як версію молитви, в інших випадках його поєднювали з міфологічним темами з уяви індійського суспільства. Також не дивно, що в Індії величезну кількість класичних танців, розроблено саме з елементами гри. Танець є одним з найбільш розвинених форм мистецтва в Індії. Часто, навіть найнезначні рухи і вирази обличчя нестимуть якесь символічне значення. Класичні танці, як правило, покладені на літературну основу, або ж черпають мотиви саме з літературних першоджерел.

Найбільш відомими індійськими народними танцями є бхангра в Пенджабі, біху в Ассам, чхау в Західній Бенгалії, Джаркханді та Орісса і гхумар в Раджастані. Індійською національною академією музики, танців і драми надала статус класичних восьми танцям. Це: бхаратанатьям штата Таміл-Наду, катхак в Уттар-Прадеш, катхакалі и мохіні-аттам в Кералі, кучипуді в Андхра-Прадеш, маніпурі в Маніпурі, одіссі в Оріссі і саттрія в Ассамі. Доволі багато в Індії регіональних народних танців. Їх застосовують в різних випадках, наприклад, на весіллях, місцевих громадських заходах, або ж зборі урожаю чи початку мусону.

Театр

Індійський театр часто сполучає в собі музику, танці й імпровізований діалог. Сюжети часто засновані на мотивах, запозичених з текстів індуїзму, а також на середньовічних літературних творах, соціальних і політичних новинах. Деякі регіональні форми індійського театру це: бхавай в штаті Гуджарат, джатра в Західної Бенгалії, наутанки і рамліла у Північній Індії, тамаша в Махараштрі, терукутту в Таміл-Наду, і якшагана в Карнатакі. Існють також багаті традиції маріонеткового театру — традиційні, здебільшого тепер, в сільських районах Індії

Кіно

Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найбільш плідною кіностудією в світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисерів Сатьяджит Рай (Satyajit Ray) та Мрінал Сен (Mrinal Sen).

Але Кіно, поза сумнівом, один з найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок в році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. В кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва. Шагрух Хан (Shahrukh Khan), Амітабг Баччан (Amitabh Bachchan), Амір Хан (Aamir Khan) та Рані Мукхерджи (Rani Mukerji) є популярними і відомими акторами Болівуду.

Основні риси та особливості популярних фільмів спостерігаються в усіх регіональних кіностудіях. Часто це більше трьох годин плівки, в якій міститься багато музики і танцювальних сцен, без яких цей комерційний фільм не буде довершений. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що зразу символізує, що фільм буде приречений на успіх, що швидше за все, це буде «болівудський блокбастер». Від артистів очікується, що вони будуть багато танцювати, та виконуватимуть багато вокальних номерів, які виконуватимуть актори чи здебільшого професійні співаки. А також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичну сцен і елементи «болівудського вестерну». Хоча в останні роки індійське кіно почало завойовувати й світовий ринок, тому деякі їх твори почали походити на світові взірці цього мистецтва. Підтвердженням тому стали численні премії та призи в різних номінаціях на світових кіно-форумах.

Живопис

Хоча скульптура була в Індії протягом тисячоліть була як найвища форма мистецтва, спостерігалися ще ранні високорозвинені форми традиційного індусам живопису. З появою ісламу (ХІІ століття), перевага почала надаватися зображенню в картинах, спочатку як придворне мистецтво в традиціях персидських й поступово збільшуючи своє значення в індійському суспільстві. Кульмінацією цього мистецтва стало ХVI-XVIII століття, коли в часи Великих Моголів живопис розквітнув найзначніше, увібравши всі кращі елементи ісламського орнаменталізму та поєднавши з індуським мініатюрним живописом. В цих роботах показано, майже виключно, світські речі: портрети важливих персон імперії, а також зображення двірцевого життя і важливих історичних подій.

Західний вплив на живописне мистецтво в Індії, відчувся під час британської колоніальної епохи та пізніших революційних змін. Столітній традиційний індійський живопис був в занепаді. Замість цього, місцеві художники, такі як Раджа Раві Варма прагнули наслідування європейських стилів, перш за все, художній реалізм.

Сучасний живопис в Індії продовжує напрямки західних мистецьких рухів, а також поєднує їх з індійськими традиціями, найяскравішим сучасним представником цієї течії є художник Макбул Фіда Хусейн. Крім того, в Індії завжди були сильні традиції народного малярства, особливо вони збереглися у сільській місцевості, в розмальованих та оздоблених хатинах селян ( Мадхубані картини з штату Біхар). Все частіше мистецтвознавці привертають увагу на творчі та художні роботи інших індійських племен.

Мова

Загальновживана мова – англійська. Більше половини населення говорить на хінді. Найбільш распостраненниє мови: бенгалі, телугу, мараті, Таміл, урду. Офіційних мов – 14.

Ассамській мову (асами) – мову ассамцев, жителів штату Ассам. Відноситися до індоєвропейських мов. На нім розмовляє близько 12 млн. чіл.

Бенгальській(бенгалі) – офіційна мова шт. Західна Бенгалія. На нім розмовляє близько 207 млн. чіл. Відноситися до індоєвропейських мов.

Гуджаратськія мова(гуджараті) є офіційною мовою шт. Гуджарат. Відноситься до індоєвропейських мов. На нім розмовляють близько 44 млн. чіл.

Каннада є офоциальним мовою шт. Карнатака. Відноситься до дравідійськім мов. На нім розмовляє близько 46 млн. чіл.

Кашмірська мова(кашмірі) распостранен в шт. Джамму і Кашмір. Відноситься до індоєвропейських мов. На нім розмовляють близько 4 млн. чоловік.

Малаяльській мова (малаялам) є офіційною мовою шт. Керала. Відноситися до дравідійськім мов.

Маратхській мова (марахті) є офіційною мовою шт. Махарашира. Відноситься до індоєвропейських мов.На нім розмовляють близько 71 млн. чіл.

Орія (одрі, виткали) є офіційною мовою шт. Орісса. Відноситися до індоєвропейських мов. Нп орія разроварівают близько 31 млн. чіл.

Пенджабській мова (пенджабі) є офіційною мовою шт. Пенджаб. Відноситься до індоєвропейських мов. На нім розмовляє близько 94 млн. чіл.

Раджастханській мова(раджастхані) є офіційною мовою шт. Раджастхан. Відноситься до індоєвропейських мов. На нім розмовляють близько 35 млн. чіл.

мова(тамілі) Таміла є офіційною мовою шт. Тамілнаду. Відноситися до дравідійськійм мов. На нім говорить близько 74 млн. чіл.

На урду розмовляють близько 104 млн. чіл. Належить до індоєвропейських мов.

Хінді є державною мовою Індії і офіційною мовою шт. Камачал Прадеш, Харьяна, Раджастхан, Уттар Прадеш, Мадхья Прадеш, Біхар і національній столичній території Поділи. Відноситися до індоєвропейських мов. На хінді розмовляють близько 476 млн. чіл.